Лисий. Наждачоподушка.

Падали хмари йому услід Лягала тінь під колеса дахів Міняла барви під натиском сонця суха трава... Він іншов як біг, і як вмів – хотів І один його подих – то вже політ А один лише стогін – уже голосіння. Вибухала магма із отих горизонтів Капотіло сонце, звиваючись вдаль Він прийшов як сніг... Ну і зник як сніг Загорнувши в долоні полову часу Подарунком надій спломенів як вогонь вчорашній.