!!!!

Як же вирвати слово з такої черствої душі, Хоч би букву, хоч звук, хоч простеньку заїжджену риму, Коли навколо шиї кубляться гадюки й вужі, Коли недруги жовчю плюють кожен день поза спину? Де подівся вогонь, що горів навіть в грози страшні, Що випалював слово, мов сталь, й гартував безнастанно? Може, згаснув у світі неправди, суєт, метушні, А чи зовсім у попіл земний розчинивсь безталанно? Боже мій, я прошу: в передтишшя упасти не дай! Залиши мені Слово, що було у Тобі з передвіку, Щоб я ним на землі в грішних душах оживлював рай, Бо мовчання страшніше болюче-кривавого крику © Владомир Мелех