Я - дощ

Я – дощ. Легенькими краплями падаю вниз. Стікаю холодними стріхами будинків І враз – розумію, що є примарою твоїх снів. Згадую, скільки було пропущених мною дзвінків, Недоїджених сніданків, ненаписаних листів… Згадаю, скільки було часу у нас - без образ, Випитих келихів щирості, не сказаних фраз… Заспокоює те, що я – дощ. Краплями попадаю на вії, Стікаю біля очей, дивись – Сонце тьмяніє. Напевно то все через хмари, Що принесли мене, і тумани Навіюватимуть ще довго на тебе ці чари – мої почуття це примари. Зачекай, не ховайся під дахом. Так я тебе не обійму. Доки не висох під пронизливим страхом – Дай поцілую тебе, дай обійму…