НЕКСТМОДЕРНИЙ МІСТ

Я знаю, повідомлення не прийде, пустеля електронна - невблаганна, у ній також блукають, й гинуть люди. І залишається лише вивчати відтінки у світогляді мовчання. В країні нашій, що належить іншим, відчуженими пройдемо полями. Із лісу зроблять тонни книг, що згодом, назовуть псевдовченнями. І знов вожді мечем й вогнем примусять носитися з фанвами, й прапорами. І простаки патріотичні, настроєні мов приймачі, присвячують вірші чужій країні, та прихисток знаходять в павутині. А я напишу іншу Україну, на моніторах з'являться слова, наче будинки, як міста, і села, і ти побачиш що є в слові сила. І воля важливіша від верховних як рад, так зрад. І дім душі, і втілення, не з цегли, і на війні тіла як гра у кеглі, та навіть не в людському тілі сенс, а в Всесвіті, у розквіті Душі ! Це преси не бульварної сенсація. Літератури ця сторінка інша. Ти зрозумієш, коли прийде осінь. З рукописів пожовклих стане тлінь. І проростуть у зовсім інший спосіб наступних весен посмішки цвітінь. Нові гілки - продовження руки. І стануть очі - зорями вночі. Я обернуся попри всі прикмети, бо повертатися - це як людські протести, проекти : як переробити світ. Це наче Богу написати звіт, що спробував, і що зробив насправді. Тоді, крізь час і простір звістку вишлеш, такі летять від світла швидше думками, раптом, ще неждані, поглянеш як у вікна на екрани на зміст поезії, як некстмодерний міст, ідейні хвилі телефонограми, в інші світи, у Всесвіти, між нами...