ІСТОРІЯ БУЛА НАПИСАНА НА РЕАЛЬНИХ ПОДІЯХ!!!

ІСТОРІЯ БУЛА НАПИСАНА НА РЕАЛЬНИХ ПОДІЯХ. Завтра понеділок. Понеділок - це день, коли ти прокидаєшся і мусиш щось робити. Я собі думку гадав, що собі встану з ліжечка, помию писка, поїм сосиску і зберусь мов лєго пошльопати до універу. Універ - це місце де панує щастя, добро, розум і наука, прибиральниці і декан, любов і натхнення. Там я і зустрів своє кохання - безмежно красиву дівчину по імені - Шантрапа. Це була прекрасна дівчинка з довгим каштановим волоссям і душею, як у ангела. Моє вічне кохання - моя Шантрапа. Але не все так складається, як ми собі того хочем. І тільки-но я хтів помакати в аджиці послєдній кавалок сосісону, як ЗНЕНАЦЬКА до квартіри влітає на самольоті чорний ворон.На такому майже самому, як мали Чіп і Дейл, Гайка і Роккі і Бжик. А я давай такий дивуватися. Покружлявши у кімнаті, чорний ворон йшов на посадку. А я з відкритим ротом, тримаючи сосіску, яка була вся заляпана в аджиці, не відривав від нього погляду. Декілька крапель аджики потекли вниз і капнули на мого кота, йому прямо в очі і він з того всього втік до Сибіру. Бідака. І ось самольот сів. Гордою ходою чорний ворон виліз з нього. Він мав таку палку-посох і дуже золотий дзьоб. - Я вже тебе шукаю кілька століть поспіль - Сказав чорний ворон. - Мене звати Паляничко, а ти Степане - ізбраний. Я з того всього почутого захотів собі ще одну сосиску зварити. Але не було ні сосиски, ні води. -Я ізбраний? Та ти щось путаєш Паляничко. Я не можу бути ізбанним. Ось Нео він ізбранний. А я просто - Степан. -Стуль писка! - Крякнув на мене ворон. І у кімнаті стіни затряслися аж. - Ти мусиш врятувати цей світ. Колись давно на цю землю прийшов з лісу могучий і не добрий єнот по імені Петрусь. І він провів ритуал з рибами і вони йому допомогли відкрити портал у потайбіччя. І звідти поприходили кенгуру-байкери, страуси-мотоциклісти, бегімоти-ремонтнікі. І була запекла боротьба. Але я їх всіх загнав назад, але гряде друге нашестя. І ти - Степан, ти ізбраний. А я вже старий, мене крила болять тай дзьоб лікувати вже треба. Я не міг в це просто повірити. Я навіть уявити собі таке не міг - чому так скаче долар? Все якось навалилось. Я мав сьогодні погуляти з Шантрапою, ми мали цілуватися, а натомість я слухаю цього Паляничка і мушу рятувати мір від Петрусика. -Ну я подивлюсь, що зможу вдіяти. - Пообціяв я. Паляничко дуже зрадів, я потис йому крило і він мені дав піїсять гривнів на расходи. Казав, щоб я собі купив бронь з дупи азіатського носорога, потім щоб я піднявся до Тібету і знайшов там себе. Тоді, щоб я вивчив всі штати Америки і вивчив по латинськи слова "Сука мармулядна" - і я все це зробив, я впорався за 15 хвилин. І тоді була війна. Дуже страшна і пухнаста війна. В бій йшли всі, особливо бегімоти-ремонтнікі. Але я їх всіх бив руками і кидав в них багном та пік кропивою. Битва тривала сто сорок три роки, а я стояв у позі Рембо і граціозно бився, а Шантрапа фоткала мені і кидала пости в інстаграм. Також час від часу ми робили перерви на поцілунки, я всетаки не залізний, я романтик. І ось я поклав останнього ведмедя-льотчика додолу і тут на поле бою вийшов Петрусь. Такий весь броньований, мов жирні люди. - Ну що Петруська, ти готовий здатися? - Грізно я промовив. -Невер! Я тебе пошматую! - І побіг на мене з польськими матюками. Я швидко відреагував на це і поставив йому підножку, і той полетів з висоти прямо у гноївку. І тільки його палець вверх що секунди йшов на дно гноївки. Ось така от історія. З того часу Паляничко живе з нами, нас велелить, готує гречку і доїть корів - на господарці він був. А ми з Шантрапою поженилися, у нас народися мила дочка - ми її назвали Смородиною. І всі зажили довго і щасливо. кінець. Мораль: Аджика краще ніж ті кетчупи.