Вірш

Так, це правда, в смерті є краса, Незвичайна і життям розмита, Смерть красива лиш коли німа. Та, яка завмерла в давніх плитах. Смерть, в якої вже обсохла кров, Та, яку не пам'ятають люди. Смерть, що не приходить знов і знов, Що плачем не здавить більше груди. Та, яка була колись давно. В пірамідах, сфінксах і курганах, У старих цвинтарних доміно, А не на живих людських майданах. Та, що в книжці, в думці, на панно, В пам'яті, в серцях, в забутих ранах, Нежива, відзнята у кіно, Не ефір прямий в телеекранах. Смерть красива, лиш коли чужа, Та, що не з мого прийшла століття, Є між нею і життям межа, Бо коли смерть поруч, це - жахіття...