…на рідній землі…

Світанок-митець розгорнув горизонти-пастелі, Зірвавши із куполу неба нічне полотно. На Сході кривавих відтінків його акварелі - Торкаються погляду губ смертоносним вином. У скронях, давно посивілих, землі-України – Пульсуючий біль, а у серці одвічний вогонь. На тризубі воля розіпнута... Доля в руїнах... Свободи меча рукоять випікає долонь... Вже звикла приймати на себе отруєні стріли Від ворога-зрадника-змія на рідній землі... Та тільки душа, вишиванкою, сповнена віри – Загоює рани на тілі стражденнім її.