І знову шейскийсь віршик

#Bergino_Ta. № 596. Все ж таки це є паблік і тут багато підписників, вже біля двох мільйонів. Роблю експеримент (не знаю чи правильно я написав то слово). Пишу вірш, не враховуючи правила системності рим, такого зразу і про всьо. З голови. Імпровізація. Адже треба новий пост. Будемо враховувати нинішній день і все те, що в хорій моїй голові існує: Котлени не досмажені Спека присутня зимою Ми з тобою давно заражені Взаємною нашою теплотою Набридла так робота Але душа прагне нових вражень Ми з тобою такі веселі ідіоти Які так втомились від аморальності заражень Досить думати про все на світі Зупинись, не варто сліз Ми з тобою дуже старі діти Плачемо, бо не безсмертний наш каприз Завтра знову на роботу І потрібно лягати спати Ми з тобою станемо компотом Але щоб його зварити,спершу потрібно вишні обірвати Ніч лягла мені на руки Люди. Зараз люди суки Думають лише за себе Скоро їм на голови впаде все небо А ти чувак, не смій зазнаватись Обрежно, аби зла не наковтатись Все, вірш закінчився В кінці потрібна рима І все що тут залишиться Це одна на всіх самотняя година...