Незаймана весна

Ступає свіжо боязка весна - Така незаймана, не змучена сівбою, Бо має серденько незоране вона, Моє ж уже розоране любов'ю. І борозни оті, мов диво-струни Бриньчать, та просять все зерна. О весно, кинь мені на долю руни, Як квітами наситишся сповна. Хай проростають паростки незрячі, Нескорені поганським бур'яном, Буяють, наче посмішки дитячі, І стеляться любовним полотном.