Суничні світанки

Ніч розпростерла крила у просторі похмурім, З поматами на мантії зірковими. Вона – як велетенська така ведмежа шкура Із блискітками ясно – пролісковими. Совою ще востаннє із моторошним співом Пірнула в нору, темряву на заході, Щоб небо враз заграло яскравим переливом, І від краси цієї бути в захваті І травам, що росою умиті, розмовляють, І кущику з натхненною суницею, І дзвоникам тендітним, розсипаним у маю. З вогненної палітри багряницею Розквітнув враз світанок, прокинулися в небі Хмарки – літали радо разом з бджолами. А в озері МохОвім* гукав лебідку лебідь. Й туман ранковий простягався долами.