коли у дворах буде цвісти бузок

*як епіграф* людині, котру відділяє від мене чотири бетонні плити коли у дворах буде цвісти бузок, Байрон захлинатиметься від своїх же книжок, сидячи в мареві затуманеному вогненному та провінційному. тоді, коли сонця торкатимуться зорі і вони втрачатимуть свої думки, ставатимуть вони прозорі і нагострюватимуть язики. коли свої великі пакунки посеред міста кинуть вони, робитимуть знімки, а обладунки залишать назавжди на пам'ять мені. холодні стіни електричок, тепло твоє та місто мрій, туди поїдемо ми разом в часи найбільших війн й стихій.