Навіжена

- Моя хвороба - депресія, Біль, втома, і агресія. - А чому? Навіщо мучиш ти себе? - А Бог до себе не бере. - Зупинись, ти хвора, ти скажена. Дурні думки, ти навіжена. - І що? Що з того, не поясниш? Ти лиш даремно руки мастиш. Не лізь сюди, не твоя справа, Операція в душі моїй невдала. Я втомлена, і зовсім я бездиха, Я не накою зла, чи лиха. Я просто є, існую просто, Ліжка й простирадла мені вдосталь. Облиш мене, не тискай рани, Мені ще жити зовсім рано. Я ще дитя, у лоні, у матусі... - Ти хвора! Досить жити в цьому дусі! - Облиш мене, я ще дозрію, А зараз я по-іншому не вмію. - Сама ж помреш, самій же важко буде, - Повір, я не сама, і самою я не буду. І так закінчились дибати, Що з нею, нікому вже не знати.