Монолог зі снігом

Хтось вночі торкнувся вікон білосніжною рукою, і невпевнено по стінах швидкоплинною стрілою - падав сніг... В далечінь дивились очі, і в захопленні чекали: "Не тікайте, тихі ночі! Ви хрещені мені стали назавжди!" "Як колись ви обвінчали з непокірним, таємничим! Але потім все зникали... "Та напевно тобі зичим тишини..." "Не відкрию тих я вікон, бо гвіздками вже забиті. Залишайся, снігу, слідом, бо давно бажання зшиті - оберіг..." "Хай атласом застилає мою землю крем'яну! Хай те чорне замітає, доки трішки я посплю - білий сніг!"