ОРЕЛ – РЯТІВНИК

ашуміло-загуло в повітрі,Здригнулись гори молоді. Розійшлися темні хмари, Пустили сонце до землі.   На холодному груні, Лежить гуцульський леґінь. Лежить, поранений у груди, А поруч з ним - мертвий чужинець, Син пекельної облуди.   Кружляє орел-беркут небом, Вдивляється в гірські простори. Бачить – тіла, ніби мертві. Чужинця знає він за роздори, А леґіня по рідному духу крові.   Підняв леґінь втомлені очі, З криком стогін його пролунав. Серце, ніби востаннє, тріпоче. Нема того, хто б його поховав.   Нікому допомогти в годину лиху, Під ворожою п'ятою люд повмирав. Нікому подати живицю воду-живу, Бо в цих краях давно ніхто не бував.   А орел не той вже тепер, Що завше плоть розриває, І встромляє пазурі живцем. Бачить, що леґінь помирає, Що треба рятувати мигцем.   Здійнявся вітром крилатим Туди, де вода в потоку вирує, І рятує спраглих в дорозі, Немічних і хворих лікує. Орлові стала вона на підмозі.   Розгорнувши рану смертельну, Цілющими краплями окропив. Побачивши, що кров закипає, Промовив до леґіня: "Ти ожив!"