Пролог

Кожний день - ніби поринаючи у сон. Туман. У голові, думках і в мені теж. Так хочеться вирватись з кайданів, створених суспільством, і полетіти. Бо, відчуваю, що задихнусь колись у цьому фальші, в брехні і в "щирій" дружбі. Писака з мене нікудишній, але це чи не єдиний, я так гадаю, метод виговоритись Так, життя продовжується, треба жити, любити і як казав один мудрий філософ: " все буде добре". Здається, що моє оте "добре" так спішило до мене, що по дорозі зашпорталось і впало в каналізаційний люк. А я не втрачаючи надії чекаю на нього, а раптом виповзе? А поки Порожнеча. Чи навіть не Порожнеча, а Чорна дірка, що скоро поглине мене. Я змінююсь настільки швидко, що скоро вже не зможу відрізняти себе від тої зграї жалюгідних людей. Не вистарчає мені лише портрета, як В Доріана Грея, краще б вже він псувався. Завжди хотіла мати машину часу, примітивно, так. В минуле я б не повернулась, але себе б собі забрала...