Вічна романтика.

Вічна романтика, чи смерть? один лиш крок Нас розділяє від небуття, мабуть дурниці Що лізуть в голову немов складний рядок. Тиша, лиш шурхіт в небі птиці… Та буденність занадто гострокутна, А нам так хочеться прогризти оцей обтесаний граніт, Відчути спокій - віками вже забутий. Для нас це клітка золота, а ми ляльки, не наш це світ! Нам так потрібне криваве розп'яття - Себе на постаментах суспільного невігластва, Щоб не пропасти, від втрати свого я Як та чарівна з казок розрив-трава… Там де були сади, тепер бетон, крамниці Де продають кохання скраплене як газ І бігають по вулицях одні служниці Навколо добре всім, для них це їх екстаз. Для нас одвічні сірі тіні, глухі безодні А ми шукаємо загублений свій супокій… Поміж минулого, майбутнього – сьогодні… Душа митця, одвічно в погоді грозовій Там лише одні страждання, Що квітнуть як троянди свіжі. Як довго не приходить оте світання Що темряву ножем по грудях ріже…