Все що треба...

Все що треба, Підводячи слово до Неба, ці світи що з Землі проросли зберегти у душі наче в Шатлі, мов майбутні панети з ідей, як комети контексту, вірші зерно-зорі, сонця космосу мовні посіяні серед людей… І за позаземною орбітою Недовідомі, найдальші галактики розприкрасити добротою винайденою людиною… З філософської фляги — всеможливістю форми і змісту життя — відродити — зів’ялі часи і простори буття… Як алхімік, з пробірок, із формул думок — вдосконалити Всесвіт… Ідеального щастя дорога Веде від людини до Бога… Домовина ж не дім… Всі поразки людські на Землі Мов загублені іграшки десь у дитинстві, що не варті плачу ще дитячого людства. Всесвіт все відшкодує — людині що диво у слові збудує…