Земля, що його зростила
Насправді його могила.
«Бийся!» - кричить йому пращур, -
«Залізь хоч до чорта в пащу,
А волю не втрать ні за що!»
Офіс порожній. Місто.
Бо менеджер став танкістом,
А танкам у місті тісно.
Точка прицілу – лазер,
Як син по деревах лазить.
Тепер ти не мама, снайпер.
Чи впасти на полі бою
Судилося нам з тобою,
Чи вибити ворога з строю?
Нас змінив поклик крові,
Бо внутрішньому козакові
Огидно носити окови.
війна Україна поезія козак
Victoria
4
0
18
Poetry | Reading version 08 aug 2014 at 18:43
tags: вірш
Similar works
