Вірш

Фермер кидає вила. Земля, що його зростила Насправді його могила. «Бийся!» - кричить йому пращур, - «Залізь хоч до чорта в пащу, А волю не втрать ні за що!» Офіс порожній. Місто. Бо менеджер став танкістом, А танкам у місті тісно. Точка прицілу – лазер, Як син по деревах лазить. Тепер ти не мама, снайпер. Чи впасти на полі бою Судилося нам з тобою, Чи вибити ворога з строю? Нас змінив поклик крові, Бо внутрішньому козакові Огидно носити окови.