Аромат горіха
погірк і окутав легені,
І дні зупинилися, щоби
набрати його у кишені.
Штовхалися босо в калюжах,
і падали, й знову вставали,
Сміялися, плакали й щезли,
коли весь той запах зчерпали.
Лишили автограф на листі,
лишили сліди, де ступали,
А серце моє одиноке
минали, минали, минали...
Зійшли аромати горіха,
зосталися дні без дурману,
Й злетілися, мовби ті птахи
у душу мою некохану.
І стали її ненаситно
в свої розпихати кишені,
І стукали їхні підбори,
неначе ножі по мішені.
Не плакали стомлені очі,
не плакали й ранки осінні,
Бо ж кожній душі некоханій
колись настає воскресіння.
alina_golyk
5
0
18
Поезія | Версія для читання 18 жов 2014 о 19:38
Allochka
Критика
Образ "некоханої душі" є досить виразним, трепетним. Вона заслуговує на співчуття і розуміння. Похвально, що поезія закінчується оптимістично. Її два останні рядки є головною думкою твору.
Подібні роботи
