Під місяцем жовтим і синіми хвилями,
Між поромів й людей що їх зустрічали,
Примара стара прийшла чи наснилася.
Оповита димом як старою периною,
Із вітрилами на клапті подертими,
Палубою вже віками давно зогнилою,
Корабель розтулив обійми темряви.
Чорний ворон на кормі що з тинню і цвіллю,
За штурвалом капітан без лиця, лиш з черепом,
У очницях порожніх лиш тьма суцільно,
І матроси померлі що зібрались по переду.
Вони всі небесами і пеклом прокляті,
Між світами за злочини свої загублені,
І не буде уже в їх дорозі просвітку,
В темряві їхньої проклятої долі.
І до закінчення усього гріховного світу,
По морях бурхливих і страшних океанах,
Їм залишається безсмертно летіти,
Пам'ятаючи свої жертви і їм завдані рани.
© Ігор Кордис.
20.08.2014
Verlen
1
0
18
Поезія | Версія для читання 14 лис 2014 о 06:05
Подібні роботи
