ВІНОК СОНЕТІВ «ЗОРЕПАДОМ ЦІЛУНКІВ МЕДОВИХ»
Зорепадом цілунків медових
Уст моїх ти торкалася ніжно...
Не забуду ночей тих чудових,
Як же солодко нам було й грішно...
____________________________________
Вже край ночі зорить світанково,
Ми ідемо за руки узявшись.
Твоя ніжність така пелюсткова,
Прагну я, в ній увесь розченинившись,
Свіжим вітром гайнути за обрій.
Зі склепіння ранкового дива
Позбирати останнії зорі:
Так, щоб сріблом усе зазоріло...
Поцілунками в росах у борі –
Моє тіло вкриваєш уміло.
2.
Моє тіло вкриваєш уміло
Чаром шарму предивної вроди,
Мене пестиш ти поглядом, діво:
Зореглядом на лоні природи.
Посміхаєшся ніжно, цнотливо
І єство моє трепетним торком,
Мов пір’їнним, солодко-вразливо -
Гладиш пальцями рук, наче шовком.
І туман огортає свідомість...
З-поміж хвої дерев смерекових
Сходить Сонце всім зорям натомість,
Блідне місяць у формі підкови.
Вкрилась росами наша інтимність,
Наче цвітом із гілок бузкових.
3.
Наче цвітом із гілок бузкових
Розмережилось небо над нами.
Світле щастя, у снах веселкових,
Нас леліє своїми руками.
Ароматами трав, що довкола -
Просякнулося наше сплетіння,
З-поміжтрав’я у вись серпанково
Розливалося щире кохання.
І зітхання луною витали,
Розтинаючи тишу сонливу:
Еро-піснею лісу ми стали...
Знову ніжних цілунків, як злива
Мене вкрила палкими вустами -
Шкіри шовк осипаєш пестливо.
4.
Шкіри шовк осипаєш пестливо,
Мов крізь сито просіюєш ніжність.
Звідусіль лине піснь щебетлива
Про пташине кохання і вірність.
На тілах наших ледь мерехтливо
Сонце-зайчики – відблиск намиста:
Поміж нас вони скачуть грайливо,
Їх ти ловиш вустами навмисне.
Твої радість і щастя барвисті -
Ти спіймала неначе одного:
Дотик губ... Моя блаж – пломениста...
Мов ті зайчики – в тілі судоми
І вся сутність стає враз периста -
Себе чую в числі невагомих.
5.
Себе чую в числі невагомих,
Мов піщинкою фатуму щастя,
Що між хмар там, де небо аж сьоме;
Наче з вітром у вихорі лист я...
І зімкнулася мить у долонях
У полоні солодкого болю.
І пульсють в напружених скронях
Вже позбавлені самоконтролю
Шал і пристрасть. Із тіла на волю -
Перламутрові заструменіли...
Я зробити тобі це дозволив
В час конвульсій. Клітини тремтіли...
Я сп’янілий, кохана тобою
І в очах моїх посутиніло.
6.
І в очах моїх посутиніло,
І горіли зімкнуті повіки...
Ми обоє цього так хотіли.
Вогняні розливалися ріки
У моєму єстві. Трепетливо
Билось серце шаліючим ритмом.
Мою блаж ти волоссям прикрила.
Між скуйовджених локонів вітром,
В ароматах солодкого квіту,
На палітрі з відтінками в змові
Наша пристрасть пливла... Ніби цвітом
Привертали твій лик знову й знову
Забаганки мої в травах й квітах -
В поцілунках твоїх метелкових
7.
В поцілунках твоїх метелкових
Я і сам, мов барвистий метелик,
Що із квітки на квітку – по колах
Тих вінків, котрих разом наплели.
...Сонце згасло у хмарах раптових:
Гнав їх вітер з північного краю.
Ниті сліз їх прозоро-коштовні
В центр маленького нашого раю
Опустилися. Небо ридає.
Ми негоду цю слізно-хмарливу
Неодмінно десь перечекаєм.
Зодягнувшися хутко щосили...
Між дерев, там де зливи немає,
Мене в казку ведеш надчутливу.
8.
Мене в казку ведеш надчутливу,
Де ледь чутний поривчастий вітер.
День ясний заховався ледь зримо
За дощем. Ми сховались від світу
В кронах липи. Мить щастя зваблива:
Мокрий одяг окреслив принади
І в емоціях надто бурхливих,
Ми тулились зігрітися ради.
Краплі з липи, немов цвітопади;
Крони нас, мов корони вінчали.
Ти і я – два коштовних смарагди:
Сяйвом пристрасті там знемагали.
Завела мене в липові меди
І доводиш до болю.., до шалу.
9.
І доводиш до болю.., до шалу
У сплетінні (і руки, мов віти).
Вже ось-ось без усякого чару,
Ми з весни переступимо в літо
І налиті кохання нектаром,
В унісоні зі світом щосили
Себе випленем пристрасним жаром.
Ситі щастям і в щасті знесилі,
Стали бранцями враз ми лісними.
Прислонившись до липи змокрілі,
Ми у близькості чуєм припливи:
(Від любові своєї сп’янілі)
В ритмі зливи бажання-пориви -
Конвульсують судоми у тілі.
10.
Конвульсують судоми у тілі,
Біотоки єство розривають;
Твоїх перс я торкаюся білих,
А їх центри той торк відчувають.
І уста в поцілунках зомлілі,
Опускаються вниз до нірвани,
Де жагою бажань збубнявілі
Насолоди пелюстя багряні.
Цілуванням своїм полум’яним,
Я до квіту коханої кану
І у цвіті липневім, духм’янім
На вустах квітка пристрасті тане.
Доведу тебе ніжно, бажана,
До безумства.., - солодкого стану.
11.
До безумства.., - солодкого стану,
Підіймає котрий нас у висі
Із імлистого еро-туману
У витання в захмарному трансі,
Де ніщо і ніхто не дістане,
Там де ми у своїй насолоді
До одного причалу пристанем.
В гожу пору, а чи при негоді
Закружляємо ми в хороводі
Неба сьомого в хмарах ванілі
В неземному звучанні мелодій.
...Осідають думки захмелілі.
На новому етапі прелюдій -
Відчуваю наближення цілі.
12.
Відчуваю наближення цілі
В час прояснення хмарного неба:
Сонця захід; інтим звечорілий -
Ти і я й більш нічого нетреба.
Та край неба вже місяць дозрілий
У твоєму сріблився волоссі,
Оксамитом торкаючи шкіру...
Він, як я знайшов рай на узліссі:
Із німим почуттям стоголосся
Небосхил свій зірнистий покинув
Із зорею, сховавшись в колоссі.
Був опорою я твого стану, -
З його вигином злився у русі
...У розливах блаженства розтанув.
13.
...У розливах блаженства розтанув
Переливами в місячнім сяйві:
Наші тіні у еро-виставі -
Розмережили роси осяйні.
Поцілунок, неначе востаннє
Напуває і тіло, і душу.
Я заплющую очі вустами;
Знаю вмієш ти бачити тишу.
Вітер трави ледь чутно колише,
Нам розчісує зімкнуті вії,
Гомін лісу все тихше і тихше…
Почуваюся легшим за мрію..,
Своє тіло у снах я полишив, -
Я фантом у своїй ейфорії
14.
Я фантом у своїй ейфорії
В лоні лісу, немов на долоні,
В лоні неба вже місяць зоріє,
Оксамитом цілуючи скроні.
Догорить ніч невдовзі, зітліє,
Ми ж її пам’ятатимем завжди…
Небокрай вже ось-ось засіріє,
Свій світанок нам подарувавши.
Свою пристрасть на трохи приспавши,
Ми прокинемось в травах шовкових.
І в кохані обійми упавши,
Припаду я до уст пурпурових
Твоїм тілом розсиплюся, ставши -
Зорепадом цілунків медових.
МАГІСТРАЛ
Зорепадом цілунків медових
Моє тіло вкриваєш уміло,
Наче цвітом із гілок бузкових
Шкіри шовк осипаєш пестливо.
Себе чую в числі невагомих -
І в очах моїх посутиніло:
В поцілунках твоїх метелкових.
Мене в казку ведеш надчутливу
І доводиш до болю.., до шалу:
(Конвульсують судоми у тілі),
До безумства.., - солодкого стану.
Відчуваю наближення цілі...
...У розливах блаженства розтанув:
Я фантом у своїй ейфорії.
медових поцілунків зорепад
28.05.2013 р.
28.05.2013 р.
debrian
1
0
18
Поезія | Версія для читання 30 лис 2014 о 00:38
Подібні роботи
