здається, ти втрачаєш свої крила,
здається, в тобі немає більше страху,
здається, я тебе звільнила.
коли в тобі мовчить утома,
я знімаю зім’яту сорочку з тебе,
я забуду назавжди, що я не вдома.
я з тобою тут, бо мені так треба.
я завжди прасуватиму твої речі,
наповнені запахами трав й морів,
які ми подолаємо після втечі,
віддавши свої страхи для полів.
Лялька
25 гру ‘14 0:19
Lialka
1
0
18
Поезія | Версія для читання 25 гру 2014 о 07:09
Подібні роботи
