А я щовечора кажу собі "люблю"
щоночі. коли я вже в одній футбболці лягаю спати, як то часто буває треба налаштуватися на сон, вирубитись, і як завжди в голові такий шабаш, такий кіпіш, що не можна угомонити всі ці думки і голоси. особливо голоси. я підробляю оператором, моя задача за три хвилини вислухати людину, зрозуміти, допомогти і надати інформацію, і обов"язково я маю переварити кебетою що мені намагається втолкмачити абонент, бо руковдство вимагає від нас короткий зміст розмови. кожної розмови. за 30 секунд. а потім знову.
і от лунають в голові сотні голосів, тисячі слів, щодня нові. хтось кричить, хтось лається, всі звинувачують. хоча... ні, не всі. рідко ласий комплімент відхвачу. поки що не всі чоловіки забули як годиться з дівчиною розмовляти. честь мають, не те що ті мужлани.
і не минуло ще вечора, щоб я не почула головний голосок. він швиденько і з найбільшою вдячністю на яку здатен, тихенько промовля "я люблю тебе"
це мій голосок
я впізнаю його серед сотень і тисяч
я звикла казати ці слова щодня
одному і тому ж
точніше, якщо зовсім вже на чистоту, то я привчала себе. довго й старанно. я боялась цих ніжних почуттів. боялась шо воно в мене є. є десь всередині. а я ж така вся сильна й незалежна! така, яку так полюбляють оспівувати сильні й мудрі поетеси. така, якою хоче відчувати себе справжня українка. мужня і витривала... ззовні.
пручалась, немов те теля. доовго вчилася вимовляти їх. страшно ж.
привчилася.
і що ж?
один раз. другий.
далі ще якесь добре слово.
а потім знов "люблю"
любила :)
щаслива,
щодня його любила.
і звикла.
хм
а далі мовчала. і рідко вже говорила. і думала щось, все думала. й не чула вже зовсім. лиш сухо так, в кінці розмови, точніше побачення (розмови кінчалися рано, швидше наступали губи на фронт), якесь таке слово те "люблю"
а я вже кохала. а він уже навіть і не любив.
щовечора я чую голос свій :
"я люблЮ тебе".
звучить він в простір,
неадресований нікому.
і після нього соолодко я засинаю.
і говорю, і говорю.
а сьодні..
сьодні я його почула!
я врешті зрозуміла!
хтось вірить в будду
хтось в свого кота
хтось вірить в ангела
(той що охоронець)
і радить дякувати йому
(щоночі перед сном)
за те, що стежив і зберіг за буйний день,
і треба говорить йому
як лЮблю я його.
а я не вірю,
не люблю я вірити в цих привидів
чи то ангЕл.
люблю я не його.
МЕНЕ слова ті стосувались.
чи то не гріх себе любить?
не гріх. а таки треба.
хто ще тебе на цьому світі збереже?
сама. себе. люби і бережи.
дякую
Подібні роботи
