Від злості і гніву, ти хочеш втекти на край світу,
Зламати свій стержень, трощити сусідські вікна,
Поруч проходять інші, а ти для них непомітна,
І це найгірше з усього, бути безтілим вітром.

Та зазвичай ти мовчиш, нічого їм не говориш,
Тобі хочеться трішки тепла у ті вечори
коли холодно. І немає куди тобі йти,
Ти мрієш про спину коханого, високу як гори.

Ти плачеш вже вкотре за стільки років,
Чекаєш на зміни, у тебе їх так і не було,
І ти дивишся у майбутнє як пістолету у дуло,
Люди не міняються не роблячи кроків.

© Ігор Кордис
27.12.2014
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 07 лют 2015 о 01:28
Створює теплий і спокійний, тихий сум. Гарно
23 лют 2015 о 01:55
story, Дякую!!
01 бер 2015 о 02:36
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022