Wiersz

Від злості і гніву, ти хочеш втекти на край світу, Зламати свій стержень, трощити сусідські вікна, Поруч проходять інші, а ти для них непомітна, І це найгірше з усього, бути безтілим вітром. Та зазвичай ти мовчиш, нічого їм не говориш, Тобі хочеться трішки тепла у ті вечори коли холодно. І немає куди тобі йти, Ти мрієш про спину коханого, високу як гори. Ти плачеш вже вкотре за стільки років, Чекаєш на зміни, у тебе їх так і не було, І ти дивишся у майбутнє як пістолету у дуло, Люди не міняються не роблячи кроків. © Ігор Кордис 27.12.2014