Вінігрет
ВІчні слова про хороше, про те, що не буде війни, коли вона вже давно розпочалася. Про мудака в маршутці, який до тебе говорить, а ти хочеш йому проломити череп, щоб він вже нарешті замовк. Про те, як не грає лівий навушник. Про те, що салат вже готовий, лише потрібно додати майонезу. І ти усміхнений відкриваєш свій холодний холодильник і розчаровуєшся на все життя. Там немає майонезу. Там взагалі нічого нема. Він навіть не був увімкнений в розетку. Він навіть не твій. Ти взагалі в чужому домі. І ти відчуваєш, як у спину колить щось холодне. Ти повертаєшся і лунає постріл. І коли ти лежиш вже в труні - ти усвідомлюєш, що краще було робити цей салат без майонезу, краще було б обійтися олією. І ти стаєш з труни, вітаєшся з гостями, береш келих вина, кажеш тост за здоров'я, тобі всі аплодують стоячи, ти посміхаєшся. До тебе підходить красуня з пишним бюстом та в червоному платті і дає тобі свій номер. Ти киваєш, вона тебе цілує, а ти не проти. Тоді ти знову прямуєш до труни - ти просто забув в ній свій гаманець. Ти береш свій гаманець, натомість кидаєш туди всі свої помилки та страхи і закриваєш ту коробку вічного життя. Тоді труну опускають в землю, священник промовляє промову, всі плачуть, а найкращі друзі засипають твої страхи та помилки шаром землі. Тоді ти повертаєшся, виходиш з кімнати, виходиш в двері, які ведуть на вулицю. Переступаєш поріг брами, зупиняєшся на мить, дістаєш з кишені номер тієї красуні, рвеш його на клаптики і кидаєш на землі. Клаптики забирає калюжа.
Ти згадуєш, що ти однолюб. Що ти любиш лише одну єдину і все. Більше тобі ніхто не потрібен, окрім олії для салату. Ти прямуєш до магазину. По дорозі ти зустрічаєш людей, вони тобі посміхаються вічливо. Одні тримають невидимий ніж за спиною, інші квіти. А є і такі, що взагалі за спиною нічого немають - таких людей ти називаєш щирими.
Вітер обіймає тебе зі всіх сторін, а сторін в тебе багато. Ти каєшся за свої гріхи, намагаєшся стати кращим, коли вже тебе всі на планеті вважаються таким давно. І ти на мить зупиняєшся, розумієш, що вже досить думати про хороше, що вже час його робити. І ти починаєш одразу: телефонуєш до своїх батьків, просто дізнатись як вони. Скидуєш з себе груз минулих днів.
Ти заходиш до магазину. Береш потрібну олію для свого салату. Купуєш на касі молочний шоколад. Коли продавщися дає шоколад тобі, ти повертаєш його їй назад:
-Це вам.
І вже без жодних слів ти повертаєшся і виходиш з магазину. Сонце розриває свої промені, з кожним прожитим тобою роком, небо стає до тебе все ближче.
Ти сідаєш на диван. Заправляєш салат олією. Закриваєш очі. І ти вже в раю...
Bergino
6
0
18
Поезія | Версія для читання 06 бер 2015 о 21:45
Подібні роботи
