Подих гріє не руки, тривожить скроні.
Скільки іще нам варто прожити нещастя,
Щоб залишити право на осуд стороннім?..
Наші зв'язки причинно-ненаслідкові,
Наші розмови таємно-неконфіденційні.
Ми вже настільки близькі, що, на жаль, сторонні.
Ми вже настільки свідомі, що зовсім невірні.
Скільки нам ще змарнувати самотніх ранків?
Скільки ще календарів має просто згоріти?
Все, кимось створене, - складене із уламків,
Все, що нескорене, - твердо стоїть на вітрі.
Ми - це еклектика, в кожного власна правда
Ми - це електрика, в венах гримить напруга,
Ми непомічено зникли із власного стада,
Ми зупинились не там, де кінцева смуга.
Подібні роботи