Леді

сніжинки падають на стелю.
зима прийшла в мої сади,
повісивши на мою шию,
петлю -
з торішньої краси,
із спогадів та хризантем.
під спів вітрів та завірюх
з останнім теплім днем,
немов вертеп,
зібрали Леді всіх звірюк,
щоб вирвати з грудей
моє самотнє серце,
тепло твоїх ночей,
палких очей.
як фарфорове денце
розбити на друзки.
повісити мене на самоті,
щоб просто зник,
як ті казки
у повній німоті
та тупості людей,
щоб я забув твій образ,
щоб пам’ятав одних свиней,
ножів
холодних дотик, що раз
за раз, встромляє леді
в холодні скроні
в розірвані вуста.
зимова пані
ти хоч щоб цілував долоні…
вуста
і коси білосніжні
та
хоч вбивай мене до ста
хоч пестощі твої і ніжні…
я Осінь золоту
готично мокру і тендітну
забути її красу
не в силі просто я….
Великий Бичків, січень 2015
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 16 кві 2015 о 05:26
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024