Леді

сніжинки падають на стелю. зима прийшла в мої сади, повісивши на мою шию, петлю - з торішньої краси, із спогадів та хризантем. під спів вітрів та завірюх з останнім теплім днем, немов вертеп, зібрали Леді всіх звірюк, щоб вирвати з грудей моє самотнє серце, тепло твоїх ночей, палких очей. як фарфорове денце розбити на друзки. повісити мене на самоті, щоб просто зник, як ті казки у повній німоті та тупості людей, щоб я забув твій образ, щоб пам’ятав одних свиней, ножів холодних дотик, що раз за раз, встромляє леді в холодні скроні в розірвані вуста. зимова пані ти хоч щоб цілував долоні… вуста і коси білосніжні та хоч вбивай мене до ста хоч пестощі твої і ніжні… я Осінь золоту готично мокру і тендітну забути її красу не в силі просто я….