Пустилися в цвіт абрикоси...
На радість тендітній весні,
Як ти ненароком явився
Чи справді, чи може у сні.
Я знала, що канув у вічність
Любові колишньої хміль,
Та вовком у пам'яті вила
Нестерпність отих божевіль.
Гадалося - вільному воля,
Бо сплив за водою мій сум,
Та бачу, тобі лише в радість
Крізь серце проводити струм.
А скільки знущатися можна
Із наших нездійснених мрій?
Ти іншій говориш "кохана",
Мене ж і торкатись не смій.
У тебе вже звите гніздечко,
І вдома чекає сім'я,
Та зустріч була недоречна -
У кожного доля своя.
alina_golyk
4
0
18
Поезія | Версія для читання 16 кві 2015 о 20:15
мітки: поезія, нерозділена любов, весна, емоції
у вас дуже своєрідна поезія, в дусі народної лірики. таке нечасто можна зустріти. мені дуже подобається 
Allochka
Критика
Гарна й романтична назва твору. Досить цікава тема, ще цікавіше її авторське втілення. Пізня зустріч двох (колись коханих людей)... - романтично і трішки сумно. Романтично, бо кохання ще десь жевріє у глибинах серця, а сумно, бо "зустріч недоречна", "у кожного доля своя".
Подібні роботи
