Хтось наступив уже на горло власній пісні,
І доля змучена крокує ця,
У хресний путь, а в спину тичуть гостре вістря.
В очах людей, все менше зустрічаю щастя,
Якась важка у відчаю рука,
Долоні ж інші, ті що з ранами в зап'ястях
Добро дарують, а народ все відпиха.
І все у світі зводиться до скарбу,
І всім народам хочеться війни.
Природа гасне в чорно-білих барвах,
І все у люду проситься піти.
©Ігор Кордис.
03.03.2014
Verlen
3
0
18
Поезія | Версія для читання 24 кві 2015 о 06:17
Подібні роботи
