Вічність
Лиш вкинь божевільному гріш до кашкета...”
Вона ж засміялась у вічі йому:
“А де ж карета, мій принце, карета?”
І кинув кашкет, і здійняв “пістолета” -
Два пальці до скроні. Й зі сміхом вночі
Він крикнув: “Карету! Життя за карету!”
І Вічність погнала його у дощі...
21.04.2001
Nega
1
0
18
Поезія | Версія для читання 21 лип 2015 о 03:18
Подібні роботи
