Вертепи

Сурмить як дихає, тремтить-бринить губою,–
Летить пракінь грозою срібним лугом.
Його обнявши сильною рукою,
Ти богом був йому і вірним другом.

І лет цей переніс думки в минуле.
Пригадував хатини серед степу,
І як бриніли оплески веселі,
Коли ти будував свої вертепи.

І сиві люди попри небезпеку,
Враз скинули до ніг твоїх всю зброю,
Забули війни чорні та запеклі,
Бо ти зробив, що бій змінився грою.

І захиталися, танцюючи у колі,
Березові божки зеленоокі...
Та час писав уперто нові ролі,–
І інший цар прийшов - і згинув спокій.

Він рій свічок порозкидав у лузі,
І сотні доль погасли, мов свічки,
Лиш ти кричав у дикім горі й тузі,
Бо відчував, війна ця - назавжи.

А цар сміявся й поглядом–стрілою
Проймав усіх і руйнував хати,
Й священне дерево, сотворене тобою,
Й твоїх божків, і бога у тобі...

Сурмить як дихає, тремтить-бринить губою,–
Стоїть пракінь, пасеться серед степу,
Де скіфський дід, зневірений собою,
Все плакав за підпаленим вертепом.
10.04.2002
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 21 лип 2015 о 03:29
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022