Нестримно коловши в чоло
Та обмаль часу що прожита
Незрівнянна з досвідом життя
Обколовши всі свої думки
Вони у неї наче наркомани
Змінювались і оргазмували
При спогадах своїх відчуттів
Мовби п’янким ароматом
Лелися сльози з орбіт
Вона не планета, а космос
Купа незвіданих зір
Які то світять, то тухнуть
Чи вдень, чи зрання, чи вночі.
Nata7
0
0
18
Поезія | Версія для читання 04 січ 2016 о 18:12
Подібні роботи
