На землю падав сніг...

Одинокою матір чується,
Самотою слізьми вмивається,
Коли рідний син відвертається...


На землю падав сніг
Так тихо й невагомо
І ти його сліди -
Губила крізь вікно.

Приходила у сни
До нього, як додому;
В думок його сади -
Вливалася вином...

Ти вірила у ніч:
В її чарівну силу.
Леліяла, несла
Йому свою любов.

Його зімкнутих віч
Молитвою просила -
Прозріти, з джерела
Води черпнувши знов.

Вплітався білий сніг
У пасма посивілі,
І зморшками щоки
Гірчила самота...

Припав до ніг твоїх.
Спізнився... Ти ж простила.
Бо і його роки -
Снігами заміта.
11.01.2016
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 11 січ 2016 о 15:53
Allochka Критика
Трепетно на "сніжному" фоні зображено всеперемагаючі материнські почуття. Сумом і трагізмом сповнені особливо перші рядки твору. Далі відчувається каяття і усвідомлення...
11 січ 2016 о 18:21
Allochka, Щиро дякую! Я зазвичай вигадую своїх ЛГ, та ці, на жаль, правдиві, та ще й із родинного оточення. Сумно, коли таке має місце(
11 січ 2016 о 19:05
debrian, Життєва правда іноді гірша за вигадану
11 січ 2016 о 19:25
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024