На землю падав сніг...

Одинокою матір чується, Самотою слізьми вмивається, Коли рідний син відвертається... На землю падав сніг Так тихо й невагомо І ти його сліди - Губила крізь вікно. Приходила у сни До нього, як додому; В думок його сади - Вливалася вином... Ти вірила у ніч: В її чарівну силу. Леліяла, несла Йому свою любов. Його зімкнутих віч Молитвою просила - Прозріти, з джерела Води черпнувши знов. Вплітався білий сніг У пасма посивілі, І зморшками щоки Гірчила самота... Припав до ніг твоїх. Спізнився... Ти ж простила. Бо і його роки - Снігами заміта.