image
А небо дихало дощем,
Ділилось сльозами утрат,
Бо скільки гинуло щодень:
Це був товариш, друг чи брат?

А небо дихало дощем,
Зливалось ріками тривог,
І не злічити тисяч душ,
Які пішли до тебе Бог.

А небо дихало дощем,
Впадало в стрімкий океан,
І скільки в нім було журби,
Сердець, просякнутих до ран.

А небо дихало дощем,
Змивало шрамів глибину,
Це був вже сон чи справжній день?
Скажи мені чи я живу ???
(24.02.2016 - © М. Грицай)
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 25 лют 2016 о 04:02
Allochka Критика
Варто відмітити вдало підібраний рефрен. Гарно крізь дощ показано розмірковування про сутність і справжність життя, його плинність і кругообіг. Справді, колообіг життя уміщує тривоги, біль утрат, журбу... радість, успіх, щастя та багато ін.
25 лют 2016 о 04:53
Allochka, дякую так писала на еомціях. які підсилив дощ і це ніби сльзи та різні іпостасі через які звертається небо щоб ми чули і не були байдужими в цьому жорстокому світі
25 лют 2016 о 04:56
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022