Із вуст годівниці…
Від вуст, у теплі яких менше «Іуди»…
Та прихисток чи порятунок,
В обіймах, обличчя поклавши на груди,
Шукає людина… А люди,
Не всі, та багато, несуть в собі трунок.
Добро піддається облудам –
Леліє змію, мов душі візерунок…
У погляді – Півночі вітер…
У ночах-зіницях списи, наче спиці:
Вивʹязують петлями літер
Мовчання – жаління із вуст годівниці.
А совість лежить на полиці –
Забута, покинута, зжита зі світу…
Ледь жевріє щось у темниці.
То промінь любові у серденьку світить.
01.03.2016
Подібні роботи
