там взагалі не говорять про речі з солоним присмаком.
Але ти завжди знаєш, знаєш майже напевно,
як зупиняти кров і приступи.
У твоєму світі завжди пахне ніжністю і молоком;
там жінки народжують в муках напівбогів і велетнів
[вони торкаються неба своїм важким кулаком,
знаючи, що навряд стануть мертвими].
Вони ростуть, отримують перші рани на дахах і деревах,
вони тихо сміються і цілують матерів у потилицю
так, щоб тепло проросло глибоко їм під ребра
і загострилися вилиці.
Мужні напівбоги не носять масок й наплічників,
велетні завжди сплять біля твого порогу.
Вони до кінця днів своїх живуть язичниками
і не знають іншого бога.
І не знають вони твого страху перед демонами.
Вони просто ідуть, і несила їм щось втрачати
навіть від твого слова, навіть під твоїми знаменами.
Не кажучи вже про страту.
Iren_Konst
1
0
18
Поезія | Версія для читання 06 кві 2016 о 05:12
Подібні роботи
