Poem

У твоєму світі не говорять про березень, східні вітри і прокажених; там взагалі не говорять про речі з солоним присмаком. Але ти завжди знаєш, знаєш майже напевно, як зупиняти кров і приступи. У твоєму світі завжди пахне ніжністю і молоком; там жінки народжують в муках напівбогів і велетнів [вони торкаються неба своїм важким кулаком, знаючи, що навряд стануть мертвими]. Вони ростуть, отримують перші рани на дахах і деревах, вони тихо сміються і цілують матерів у потилицю так, щоб тепло проросло глибоко їм під ребра і загострилися вилиці. Мужні напівбоги не носять масок й наплічників, велетні завжди сплять біля твого порогу. Вони до кінця днів своїх живуть язичниками і не знають іншого бога. І не знають вони твого страху перед демонами. Вони просто ідуть, і несила їм щось втрачати навіть від твого слова, навіть під твоїми знаменами. Не кажучи вже про страту.