Вона з народження в мені,
А я частина того люду,
Що є великим на землі!
Рідна та мова, яка йде від серця,
Мова з якої будуєш думки,
Почувши яку, ти наплачеш озерця,
Якщо у нерідній живеш стороні.
Я мову пізнав від бабусі своєї,
У селі, біля плитки, під тріскання дров.
І ковтав, кожне слово, малим я, від неї.
Слухав мелодію, знову, і знов.
Закохався без пам'яті я, у село.
Полюбив тих людей, що основа країни.
І туди мене завжди тягнуло й вело,
До стареньких хаток, що збудовані з глини.
Я на березі річки, зливався з водою.
У кущах лісосмуги, я ліс пізнавав.
За село, я стоятиму завжди, горою!
Я його як і мову, кохаю й кохав!
19.11.15 м.Первомайськ Миколаївська обл.
Allochka
Критика
Гарно сказано про рідну мову. Жаль, що не у кожного читача є таке глибоке розуміння цінності рідної мови і така велика любов до неї. Похвально, що автор показав увесь генезис любові та шанобливого ставлення до рідної мови. Виправте "нерідній", "лісосмуги" (разом).
Дуже дякую за розуміння і допомогу! Я пишу те що відчуваю, і якщо хтось, окрім мене, це ще розуміє - то це для мене це свято!
1
Подібні роботи