Poem

Я рідну мову не забуду, Вона з народження в мені, А я частина того люду, Що є великим на землі! Рідна та мова, яка йде від серця, Мова з якої будуєш думки, Почувши яку, ти наплачеш озерця, Якщо у нерідній живеш стороні. Я мову пізнав від бабусі своєї, У селі, біля плитки, під тріскання дров. І ковтав, кожне слово, малим я, від неї. Слухав мелодію, знову, і знов. Закохався без пам'яті я, у село. Полюбив тих людей, що основа країни. І туди мене завжди тягнуло й вело, До стареньких хаток, що збудовані з глини. Я на березі річки, зливався з водою. У кущах лісосмуги, я ліс пізнавав. За село, я стоятиму завжди, горою! Я його як і мову, кохаю й кохав!