О боже міо, де ж той ліс,
Де та верба, лани зелені?
Де світ народився і в гору поріс,
У діях гріховних, і в цього, прощенні?

Коли побачимо ми зиму,
Рожевий сніг і синій лід?
Пшеницю змелемо озиму,
І нагодуємо цей світ?

Коли питання вже розтануть,
Тому що люди зрозуміють,
Що сенсу нуль, бо знов обмануть,
Бо все одно роздягнуть й кинуть!

Присівши тихо на пеньочок,
Прогнавши думи утопічні,
Весняний звивши, для дівчат віночок
Продовжимо життя ми звичні.

Годинник кинувши в калюжу,
Веселки пошук розпочнемо.
Згадаємо дитячу дружбу,
І світ до світла розвернемо!

З дитинства, пісня материнська,
Постане в пам'яті, бо ж вічна!
Бо це є доля українська,
Вона і є, мов вірш, не звична
23.10.15 м.Первомайськ Миколаївська обл.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 07 кві 2016 о 17:52
мітки: вірш, поезія
Allochka Критика
Відчувається щира любов до рідного краю. Очевидно, що ліричний герой черпає силу й наснагу зі спогадів дитинства, з просторів рідної землі.
08 кві 2016 о 17:28
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022