Де та верба, лани зелені?
Де світ народився і в гору поріс,
У діях гріховних, і в цього, прощенні?
Коли побачимо ми зиму,
Рожевий сніг і синій лід?
Пшеницю змелемо озиму,
І нагодуємо цей світ?
Коли питання вже розтануть,
Тому що люди зрозуміють,
Що сенсу нуль, бо знов обмануть,
Бо все одно роздягнуть й кинуть!
Присівши тихо на пеньочок,
Прогнавши думи утопічні,
Весняний звивши, для дівчат віночок
Продовжимо життя ми звичні.
Годинник кинувши в калюжу,
Веселки пошук розпочнемо.
Згадаємо дитячу дружбу,
І світ до світла розвернемо!
З дитинства, пісня материнська,
Постане в пам'яті, бо ж вічна!
Бо це є доля українська,
Вона і є, мов вірш, не звична
23.10.15 м.Первомайськ Миколаївська обл.
Sichen
1
0
18
Poetry | Reading version 07 apr 2016 at 17:52
Similar works
