я – ветеран
нікого не тримаю біля себе як попутку.
життя своє сипке я закріпила оверлоком,
на ключ закрила двері від дурних думок і смутку.
так легко стало дихати, й здається, що в зіницях
з’явились нові пікселі. я бачу все інакше.
з голови жену дурниці і шукаю сенс в дрібницях,
про мене кажуть: "в тихому болоті…". ну аякже.
не раз мене кусали змії, ви́гріті на грудях,
не раз душа відновлювалась від болючих ран,
та все одно шукаю щось хороше у цих людях.
я закі́нчила війну з минулим. я – ветеран.
2016 р.
Amster_Dama
2
0
18
Поезія | Версія для читання 09 тра 2016 о 08:18
Подібні роботи
