я – ветеран

цвіте весна, і я іду за нею рівним кроком, нікого не тримаю біля себе як попутку. життя своє сипке я закріпила оверлоком, на ключ закрила двері від дурних думок і смутку. так легко стало дихати, й здається, що в зіницях з’явились нові пікселі. я бачу все інакше. з голови жену дурниці і шукаю сенс в дрібницях, про мене кажуть: "в тихому болоті…". ну аякже. не раз мене кусали змії, ви́гріті на грудях, не раз душа відновлювалась від болючих ран, та все одно шукаю щось хороше у цих людях. я закі́нчила війну з минулим. я – ветеран.