"Полум'я свічки"

Затаївши свій погляд на свійчку, на полум'я, яке від неї попелиться, ти задумуєшся: та невже почуття, яке часто порівнюють із палаючим вогнем, настільки піддається вітру, який своїм розмахом гасить її іскри і зупиняє полум'я? Коли в твоїй душі зародилось те справжнє, те гаряче, те довготривале і таке палке відчуття…, ти навіть на відстані не можеш із ним боротись, кудись відганяяючи його від себе. Наче це ти несеш його із собою, воно закладено в тобі, в твоєму серці, в твоїх роздумах, в твоєму ДНК, яке пронизує тебе і власне твоє «Я». Для одних людей це і є цінність, яку вони ніколи не дадуть загасити, як вітер полум’я свічки, для інших - це просто так: вони не осмислюючи своїх вчинків, дій, слів, залишають цим самим свічку на роздоріжжі, їм байдуже, що буде із нею. Можливо її згасить потік дощу або ж вітер своїм стрімким помахом змете її із свого шляху? А насправді, таке тонке і тендітне як скло почуття, яке відкрили двоє людей, зародивши свою власну історію, нелегко зберегти. І якщо на життєвому шляху до усіх буревій, штормів, які трапляються і будуть завжди існувати хтось просто так здається, тоді яка може бути річ про свічку, яку не згасити і про вічність полум'я кохання?