Казка "Як жабеня провчило сердиту чаплю"

для дітей 5-10 років Якось у мами – жабки знайшлося маленьке жабенятко. - Ой, яке ж воно гарнісіньке!- вигукувала щаслива матуся. Вона його колисала в маленькій колисочці і співала таку пісеньку: - Спи, маленьке жабенятко, Ти ж стомилось, певно. Світить місяць біля хатки, Стало зовсім темно. Сплять кущі, вода, дерева, Сплять квітки і трави. І маляткам спати треба, Кінчились забави. Хай тобі сьогодні сняться Черв’ячки й троянди, І барвисті та яскраві Із квіток гірлянди. Спи, окате серденятко, Моє любе жабенятко. Можливо, декому б зовсім не здалося, що жабенятко таке вже гарненьке було, та мамі – жабці її малятко було найкраще і найкрасивіше у світі. А ще в цьому болоті жила чапля. У неї були довгі – предовгі ногі і на голові – сірий чубчик. Всі маленькі жаби її дуже боялись, бо вона дуже часто сердилася. - Чвак – чвак – чвак, шляп – шляп – шляп, - говорила багнюка, коли чапля ступала своїми ногами – патичками. І трясла своїм сірим чубчиком. І голосно, страшно клацала дзьобом. Тоді жабки хапали своїх малят і стрибали сторчака у воду. А чапля йшла собі далі і високо підіймала ноги. Всі в болоті ховались, а наше знайоме жабеня – ні! Воно було дуже неслухняне. Та до того ж йому навкруги все хотілося бачити і чути. Воно сиділо собі на листочку водяної лілеї і смоктало карамельки, які дуже полюбляло. Побачила чапля жабенятко, схопила його дзьобом і хотіла проковтнути. Та жабенятко не захотіло, щоб його взяли та й проковтнули. Воно залізло чаплі під язика, примостилося там і продовжувало спокійнісінько смоктати свої карамельки. А чапля не могла його звідти дістати. Почалися для чаплі суцільні страждання. Жабенятко влаштувало їй веселеньке життя. Іде чапля, як і раніше, високо піднявши голову і трясучи сердито своїм сірим чубчиком. А назустріч їй – сусід Чапелін з сусідкою Чаплюнією. - Добрий день, сусідко, - привітався до чаплі Чапелін. - Здрастуйте, - хотіла сказати чапля. Та тільки – но розкрила рота, а жабеня відразу й закричало: - Кум – кум – кум, Чапля – сірий тугодум! Чапелін з Чаплюнїєю дуже образились. Вони ж вважали, що це чапля про них так сказала. І вони перестали з нею розмовляти. А чапля дуже засмутилася. Вона навіть забула сердито потрусити чубчиком і поклацати дзьобом. Тепер, тільки вона роззявляла рота, щоб привітатися з ким – небудь, як жабеня вже тут – як – тут: - Кум – кум – кум, Чапля – сірий тугодум! Всі знайомі стали обходити чаплю стороною, а жаби сміялись, що чапля раптом закумкала по – жаб’ячому. А кулички, пролітаючи над болотом, дражнились: - Чапля – не птиця, Жаб’яча сестриця. Після цього чапля зовсім захворіла. Вона приклала до лоба компреса та послала качечку до аптеки за аспірином. - Бідна чапля, достатньо їй вже мучитись! Пострибаю – но я додому, тим паче, що мої карамельки вже закінчилися. – вирішило жабенятко та й подалося до своєї матінки. А чапля випила таблетку аспірину і пішла миритись зі своїми сусідами. І злість її кудись поділась. Їй вже зовсім не хотілося сердито трусити сірим чубчиком, клацати дзьобом та ображати малих і слабких.