Bergino

https://vk.com/misha1715_bergino1715 https://www.facebook.com/profile.php?id=100003274535373 https://twitter.com/Bergino_Lviv

чернетка 2 Часто люди закривають очі Навіть коли розплющені вони Тоді йде день на зміну ночі- То б'ються наші ангели і демони У всіх присутній егоїзм Але людиною всеодно потрібно залишатись У біді шукати оптимізм І доброти в собі не позбавлятись Малюй собі свій ліпший день Фарбів вистарчить навічно У власних виборах зіпсуй свій білитень На зло усім аби жити вічно. Кінець історії, мабуть завершу... Бо серця сувернітет порушений давно Давно себе вже перевершив Коли навчився любити, як в кіно...

Чернетка 1 Шедевр не робиться за хвилину Любов не руйнується за день Щоб у собі зберегти дитину Викини з душі мігрень Будь собою завжди Навіть серед чужого люду Адже спокій зберегти Ти зможеш, але ж не зміг Іуда. Кохати - це спочатку біль. А потім біль перебирати Сипати на рани сіль Це всім потрібно, це всі мають знати... Тишина - це особливе щастя Тільки не всі це вміють цінувати Сьогодні я йду до нового причастя Аби тебе щодуху покохати....

Зараз тут пишу, ну намагаюсь писати один твір. Це щось типу триллеру,хоррору,комедії,психології і тд. мультивітамінка короче. ось уривок. не судіть строго) Здавалось, що цього позбутись вже не можна. Ніколи, хіба що коли помреш. Здавалось, що коли тебе ігнорують, стає легше - брехня. Тримати все в собі - дозволено але будувати себе лише у думках - це вже саморуйнація. Ти хочеш те, про що мрієш. Тільки коли мрія здійснюється , ти стаєш щасливим. На день, на два, на три - байдуже. А коли мрія не здійснюється, ти вже хочеш наступну, бо мало сил, руки опускаються. В голову як завжди лізе така всяка нісенітниця, що священнику не хватило би віку відпустити всі гріхи. Всілякі там передачі як стати кращим, добитися в житті успіху , стати відомим і знаменитим - це все солодке лайно на ложці, яке смачно руйнує людську особистіть. Порожні розмови про справи, випадкова зустріч знайомого в переповненій маршутці, якого ти не сприймаєш нормально, бо він дибіл. Розказує про свої справи, які на тобі начхати і просто з вічливості видавлюєш із себе хоч шматок посмішки. І заради таких ідіотів, я ще маю знімати навушники,коли грає моя улюблена пісня. Слухати потрібно кожного, навіть того кого ти не розумієш і не хочеш розуміти. Особистий світ, який існує в кожній людині по своєму унікальний: починаючи від рожевих слоників, які хочуть правити світом закінчуючи геніальними формули та рецептами ліків від невиліковних хвороб. Розвиватись та вдосконалюватись хочуть всі, але додавати для цього якісь зусилля - одиниці. Просто все починається зі слова "Хочу", тоді коли слово "Робити" поховане під великим шаром егоїзму, гордості та бездійства. Кожен має право вибору. Останні новини про те, що буде через два,три, десять років тепер на кожному кроці - це нормально та вигідно тільки для тих, хто це придумує. Це те саме, що колись в давнину торговали людьми, тільки зараз це більш довгий та огидний процес але результат той самий. Без сумніву. Ось ти виходиш на вулицю, йдеш в магазин, а по дорозі ти зустрічаєш собаку, яку минаєш з байдужістю. По дорозі додому, ти вже бачиш труп цієї ж самої собаки, яку збила машина. Повертаємось назад. Ти знову виходиш на вулицю, бачиш собаку і гладиш її і вона йде за собою. Коли ти заходиш в магазин, вона чекає тебе біля дверей. Вийшовши ти знову гладиш собаку, а поруч проїждає машина, зупиняється і запитує в тебе, як проїхати на якусь там вулицю. Я нічого не хочу тим сказати, таких прикладів є безліч, просто якщо щось робити ти змінюєш світ і самих людей. А якщо тупо сидіти - ти нікому не потрібен, навіть собі. Ти просто предмет.

Темрява захопить час Можливо ми, а може нас Це мій не останній день Сьогодні я - перевертень... Ця біль вже не мине Хіба хтось її ковтне На устах лише сік з вишень Сьогодні я - перевертень... Хіба кохає серце в тишині? Коли почуття давно уже на дні Тай хто почує цей крик душі Коли вже всі - перевертні... Мені потрібна лише ти Я люблю тебе і за це прости На все про все декілька хвилин Нема повітря, один тільки бензин...

В самотності днів моїх останніх В тонкості наших проблем Слова любові як завжди мінімальні А вчинки сповнені вічних тем... Прози чи ночі які вже минули Написані долі у небесних книжках Я не засуджую тих, хто в не волі Адже мені невідомий цей шлях... В кількості незлічених фраз В невідомих чергах за щастям Все це проходить повз нас Але можливо колись стане краще Моє серце тверде, мов асфальт І кульмінація вже неминуча Кохав, це здавалось, а жаль А насправді це лише сон сліпучий.... 18:26 13.11.2012

Фальшивий спогад Як часто крається серце. Як часто б’є по обличчі минуле. Але не стирається ця посмішка з лиця. Ці безкрайні простори, цей прекрасний день перетвориться вкотре на фальшиву ніч. І вона буде нині моєю богинею. І нехай піде дощ, змиє усю цю брехню з уст . Погасить вогонь у душі, і мабуть мені стане хоч на хвилинку легше. ЇЇ холодні руки дарували тепло, яке не може дати Сонце. Це тепло ангела , білого прекрасного ангела який живе у Львові. Її довге чорне волосся пахло ароматом весни. Її посмішка дарувала щастя на віки. День у день блукав вітер пустими вулицями таємничого міста, шукаючи її двері. Але так і не знайшов. Я казав тобі, що буду оберігати твоє серце, вибач але я збрехав. І ця брехня, немов гострим ножем розрізала наші стосунки. Я більше не шукаю твоїх очей. Я не сплю. Я просто не хочу спати. Я хочу кричати, хочу вити на цей одинокий місяць. Він мене зрозуміє, але одразу піде геть. Йому теж набридло плакати. … Ми зруйнували ці мости, по яких би мали ходити наші діти. Ми не змогли зупинити цю хвилю печалі, яка накрила нас і потопила немов кораблі. А ті три червоні рози, зів’януть за наші гріхи і більше нічого не воскресне, навіть наші взаємні погляди. Все це померло назавжди. Іноді так хочеться втікти. Втікти на мить, втікти на вічність. Залишитись на самоті. Пустити сльозу, щоб її ніхто не бачив. А в тій сльозі було сховане те кохання, яке додавало нам сили для життя. І колись при зустрічі ти посміхнешся мені, а я вдам вигляд що посміхаюсь теж. І ця твоя посмішка візьме у полон моє хворе серце ще на кілька безсонних ночей. І так буде завжди…

Це таке дивне почуття. Змінився весь внутрішній світ. Повністю.І тебе охопив страх, охопило кохання щастя та великий шматочок смутку. Ось ти сидів собі з друзями в парку, говорив. Почувався вільним,наполовину щасливим. У тут телефонує телефон. Ти бачиш знайомий номер, адже цей номер вкарбувався в твої пам'яті навіки. Адже це її номер. Тої самої дівчини, яка розтоптала душу, вбила серце. Серце віджило. Воно трохи отямилось. А тут знов... І воно зново помирає. Настають пусті дні та холодні темні ночі. А ти вже з друзями не говориш. Тобі вже на них байдуже. Ти лише думаєш тільки про неї. Яка знову дала про себе знати. І ти сидиш на тій лекції, такий, що ніби хтось помер. Не чуючи друзів, не бачачи незнайомих, не хочучи нічого. І байдуже стає на все. Серце знову має надію. Має шанс наповнитись коханням, як колись. Але це лише пусті ілюзії, недосяжні мрії. Це ніби приємний сон. І ти пригнічуєшся. Стаєш тінью для суспільства. Тебе розриває. Душа репетує, серце плаче, мозок скаженіє. І ти починаєш відчувати печаль, яка ніколи не пройде. Це твоя нова дівчина - вічна печаль. І ти приходиш додому. Без настрою сідаєш вчитися. Думки про неї не проходять, вони не хочуть іти геть. Їм добре тебе мучити. Штовхають на безглузді вчинки. Пройде день. Ти заспокоєшся. Вдінеш маску щастя, вічливості, доброти, спокою, щирості, чесності, поваги та будеш усім усміхатися. Люди тебе люблять, за те що ти хороший. Але їм ніколи не дізнатись, що у тобі вже давно все вимерло. Там нічого немає. Лише блукає холодний вітер. Пустота. У тобі вже нічого немає.Обірвалась гітарна струна щастя...все...

Вона Це лише типова історія і нічого більше, де просте людське серце палає у пекельному вогні та намагається вирватись з кайданів минулого, того клятого минулого... Дні протілають зі шкидкістю холодного вітру, а ночі ідуть довго немов століття та мучить один і той самий сон, де з'являється вона- моя любов. Дівчина яку серце кохає до нестями, а мозок її ніяк не хоче сприймати та очі не хочуть бачити. І нехай мені зарахують всі семінари на відмінно та здам добре ту кляту сесію, отримаю велику стипендію - це все буде лише кілька днів штучного щастя, яке згодом зникне. А на заміну йому прийде чорна хмара і з'явиться стіна спогадів, тих щасливих спогадів. І серце знову почне нити, та ніби казати " Вернись до неї, подзвони". І це буде найбезглуздіший вчинок. Сама вона не знає, як я мучусь. Можливо це і на краще. Краще я сам ніж ми удвох. І людям теж не подаю вигляду, що на серці глибокий болючий виріз, з яким щасливій душі так важко живеться. Просто це мій власний світ, моя біда, моя любов. Ти змінила мене і тільки від тебе залежить тепер моє життя. Дивно, але ми навіть не разом. Ось що тоді зветься любов'ю. І ця любов до тебе перейшла на новий рівень. Вона стала вічною. І я плював на думку інших людей, які кажуть , що перше кохання завжди не щасливе. В цьому немає сенсу, кожен будує своє щастя власноруч. І нехай вона буде любити іншого, для мене головне щоб вона почувалася щасливо. Адже така як вона, лише одна. І нехай буде проклятий той день, де я сказав не ті слова. Сам знайшов, сам втратив. А вона вічно прощати мене не може... Просто будь щасливою та здоровою - це для мене головне. Живи і радій кожному дню. А я почну жити та ні в що уже не вірити. Втративши тебе, я втратив віру, надію та любов... Просто ти була моїм життя...