Могила

Сніги замітають високу могилу,
Шуліка над нею літа без упину,
Могилу в степу обвіває вітрами,
Зелену траву закидає снігами.
В заморожену землю копитом кінь б'ється:
"Хазяїн, вставай, чи чуєш ти, серце?
Козаче, вставай, стрибай у сідло
Й поїдемо разом в вороже кодло. "
"Конику мій, ти друже мій вірний,
Не встану вже я із своєї могили,
Не зможу, не сяду до тебе в сідло,
Без нас погуляє вороже кодло.
Отут я лежатиму Во вік віків
Серед білого степу, широких полів.
Тут завжди буде домівка моя:
У місці оцім загинув же я. "
Послухався коник, додому пішов,
Пропав у снігу та його не знайшов
Ще довго луною проносилось ржання-
З білим світом тужливе прощання.
Хазяїн лежить, де й досі лежав,
В могилу свою коня труп він прийняв
"Друг за життя був, буде й тепер.
Прощай, білий світе! Давно я помер."
Сніги замітають високу могилу,
Шуліка над нею літа без упину,
Могилу в степу обвіває вітрами,
Зелену траву закидає снігами.
19.11.2014.Тернопіль
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 11 лип 2016 о 00:50
Allochka Критика
Гарно й проникливо написано. Нагадує фольклор. Доречним є повтор на початку й у кінці твору, що слугує своєрідним обрамленням оповіді.
11 лип 2016 о 15:20
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024